У нього обличчя Хікару. У нього голос Хікару. У нього навіть спогади Хікару. Але те, що повернулося з гір пів року тому, — це не найкращий друг Йошікі. Що б це не було, воно небезпечне. Йошикі не знає, що йому робити. Тусуватися, як раніше, і разом ходити до школи, наче нічого не сталося… це так важко й водночас так легко. Адже підмінок — майже ідеальна копія. І нібито щиро дбає про Йошікі. Та чи здатна така істота на щирість? І чи аж так неправильно потай радіти, що Хікару — «Хікару» — досі поряд, хай яку небезпеку він може таїти?..