Одного дня Рената Літинська прийшла ввечері додому, написала есе, опублікувала його і поставила під ним хештег #ренатачасомпише.Отримавши підтримку від читачів, вона відчула бажання продовжувати творити далі. Рената захопилася створенням коротких оповідань, їх ставало все більше і більше.Коли почалися віялові відключення, художниця Анна Харченко, подруга Ренати, почала малювати ілюстрації до її оповідань, це було її терапією, разом із ними вона “виходила із темряви на світло”.Коли авторка побачила ці неймовірні малюнки, стало зрозуміло: цій теплій і світлій книжці бути. Почалася плідна співпраця письменниці й художниці, згодом макет книжки потрапив до видавництва “Відкриття” за сприяння друкарні “Поліпрінт”, і зрештою збірка оповідань “Рената часом пише” побачила світ.Тепер кожен з вас може відкрити її для себе. …Я випаровувалась. Ковдра наді мною ставала зовсім невагомою, наче пух, який розлітався й підіймав мене з собою над хатами, деревами та людьми. Ось я вже високо, десь під хмарами, вправно кружляю пташкою, освоюючи небо. Хтось торкається ніжно мого плеча, я знижую висоту, озираючись, і чую глухе тремтіння скла, за яким безупинно проїжджають то легкові, то вантажні авто. Годинник затверджує свій завчений ритм часу, який роками зберігає статус найстабільнішої інституції в світі. Пам’ять сонно сформовує улюблену мелодію зі звуків вулиці у вікні найтеплішої серцю оселі.