…Те, що я розповім вам, діялося давним-давно на Україні, у глухій глуші, і ще й досі по світові не рознеслося. Бабуся, що мені оповідала, упевняла, ніби у глуші є чимало чесних великих подій, все одно як пишних квіток. І оповідала бабуся, — а вона була давня сильно, прожила чимало на білому світі. «Чимало дечого побачила та чимало дечого зазнала, — оповідала вона, що нічого в світі не можна поставити врівень із цими порослими в глуші квітками. Ні з цими, що в глуші укриті, подіями. Віки йдуть, минають, — а все однаково пишні, свіжі квітки ваблять зір своєю розкішшю, а тихі, величні події любо заспокоюють і м’якшать серце людське».Про автораМарко Вовчок — псевдонім української письменниці Марії Вілінської. Тарас Шевченко називав її своєю дочкою, Пантелеймон Куліш – мовчазним божеством, а Віктор Домонтович охрестив моцартом любовних історій. Вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею наприкінці 50-х років ХІХ століття. Її повість «Маруся» отримала нагороду Французької Академії і була перекладена багатьма мовами. Майже 40 років Марко Вовчок була постійним співробітником журналу «Magasin d’Education et de Recreation», у якому друкувався Жуль Верн.