Життя, як млин: котрий тре, розтирає на порох зерно, просіює крізь віячку, залишаючи лише найпотрібніше…Отак і з людськими доляими… І хто спромігся вирости здоровим душею, тому і сито-віяка не такі страшні, бо якщо кожен з нас і падає, то не кожному вдається встати, а коли кожен з нас і ламається, то не кожному вдається зростися, аби повноцінно жити…Живі історії – як вібруючий нерв – почула, пережила, просіяла крізь власне сприйняття і записала для вас.Усе життя вчимося жити…