Перехід Китаю до нової форми капіталізму, що відбувся у XXI столітті, незмінно привертає увагу світу. І це не дивно. З кінця 1970-х завдяки феноменальним темпам економічного зростання Китай посів провідне місце у світовому виробництві, фінансах і політиці. Яку ж роль відіграла у вказаних змінах держава? У цій книжці група провідних західних фахівців-китаєзнавців аналізує структуру китайської економіки, фактори її зовнішньої та внутрішньої конкурентоздатності, здобутки та невдачі адаптації Китаєм західних моделей незалежних державних регуляторів, розбіжності між центром та провінціями, а також особливості корпоративного управління компаній, що вийшли на фондові біржі.Про авторівБаррі Нотон — професор економіки Китаю у Вищій школі міжнародних відносин і тихоокеанських досліджень імені Лок Кван Со Каліфорнійського університету в Сан-Дієго. Член Ради міжнародних відносин і позаштатний науковий працівник Інституту Брукінгса у Вашингтоні, округ Колумбія. Келлі Цай — керівниця відділу та професорка соціальних наук Гонконзького університету науки та технологій, професорка політології Університету Джонса Гопкінса. Працювала в Morgan Stanley і Women’s World Banking, консультувала Світовий банк.ЦитатиПрийнято вважати, що перехід від соціалістичної планової економіки до ринкового капіталізму відбувається дуже просто, і що після прийняття рішення про перехід — імовірно, за умов раціональності — економіка може легко перейти від соціалізму до ринкового капіталізму.Основна дисфункція, що виникає через наявність надрегуляторних органів, полягає в тому, що їхні повноваження стосовно формальних регуляторів визначені нечітко, а їхня влада часто переважає владу галузевого регулятора. Слабкість регуляторів ще більше посилюється необхідністю для нових органів нагляду конкурувати з іншими державними агенціями, які ніколи не втрачали повноважень щодо регулювання певного сектору. Телекомунікаційний сектор є, мабуть, крайнім прикладом, оскільки щонайменше десять державних органів зберігають право голосу при прийнятті рішень у телекомунікаційному секторі. Коротко кажучи, процес ухвалення регуляторних рішень на вищому рівні в Китаї залишається спорадичним і суперечливим, а координація, яка повинна відбуватися між цими численними учасниками, призводить до дуже фрагментованого регуляторного режиму.SASAC — це, мабуть, найважливіша організація у світі, про яку ніхто ніколи не чув. Від імені центрального уряду Китаю SASAC володіє правами власності на широкий спектр (нефінансових) державних фірм, що означає номінальний контроль над величезними багатствами. Сорок п’ять корпорацій зі списку Global Fortune 500 за 2012 рік належать SASAC, а їхні сукупні активи становлять 4,5 трильйона доларів США. Це більш ніж у десять разів більше, ніж у найбільших нефінансових корпорацій світу, і в сім разів більше, ніж у найбільших світових суверенних фондів.