Травень, 1992 року. Молодій боснійці С. двадцять дев’ять років, вона освічена, красива, має власний будинок і роботу вчительки у невеликомумістечку. Має друзів і нормальне життя. А тоді одного дня у її двері стукає сербський солдат.Березень 1993 року. Виснажена і зневірена емігрантка народжує у Швеції дитину. Втім, на відміну від інших новонароджених у палаті, у цьогонемовляти немає імені, країни, мови чи батька, натомість є багато батьків, безлика маса солдатів, які ґвалтували С. у «жіночій кімнаті» концтабору.«Ніби мене нема(є)» – це приголомшливий роман про масові випадки насилля над жінками під час війни у Боснії, заснований на реальних свідченнях жертв, на невигаданих історіях та болючих травматичних спогадах жінок, із якими спілкувалась Славенка Дракуліч.Славенка Дракуліч — відома хорватська письменниця та журналістка, дописувачка і редакторка періодичних видань The Nation, The New Republic, The New York Times, Internazionale, The Guardian та ін. У її творчому доробку як художня література («Голограми страху» (1987), «Мармурова шкіра» (1995), «Фріда або Про біль» (2007), «Обвинувачена» (2012)), так і нон-фікшн («Смертні гріхи фемінізму» (1984), «Як ми пережили комунізм і навіть сміялись» (1999), «Вони б і мухи не скривдили» (2003)), що здобули світове визнання і перекладені багатьма мовами світу. У своїх творах письменниця досліджує низку актуальних тем: від воєн, пост-комунізму та фемінізму до людських взаємин і їх психологічного підґрунтя. 2004 року отримала нагороду «За європейське розуміння» на Лейпцизькому книжковому ярмарку. 2010 року визнана однією з найвпливовіших європейських письменниць нашого часу. У 2020 році отримала Премію імені Стефана Гейма.