Месмеризм, термін, що походить від імені його засновника Франца Антона Месмера, є історичною практикою та теорією зцілення, яка справила значний вплив на розвиток уявлень про свідомість та психотерапію. Це явище, що виникло у 18 столітті, заклало основи для сучасного розуміння гіпнозу та змінених станів свідомості, попри свою суперечливу природу та подальше наукове спростування.

Огляд Франца Антона Месмера та походження “тваринного магнетизму”

Франц Антон Месмер (1734-1815) був австрійським лікарем, який розробив теорію “тваринного магнетизму”, згодом відому як месмеризм. Він постулював існування невидимої природної сили, яку він назвав “Lebensmagnetismus” (життєвий магнетизм), що, як він стверджував, передається між усіма живими та неживими об’єктами. Спочатку Месмер назвав цю силу “тваринною гравітацією” у своїй докторській дисертації 1766 року, але пізніше перейменував на “тваринний магнетизм”. З часом термін “месмеризм” став практично синонімом гіпнозу або штучного сомнамбулізму.  

Ця зміна термінології від “тваринного магнетизму” до “гіпнотизму” відображає глибокий зсув у розумінні явища. Початкове визначення месмеризму було чітко пов’язане з гіпотетичною фізичною “рідиною” та ідеєю впливу на нервову систему через її “еманацію”. Однак, коли наукове співтовариство почало досліджувати ці явища, акцент змістився на психологічні аспекти, такі як навіювання та змінені стани свідомості. Те, що слово “месмеризувати” досі використовується в повсякденній мові для опису зачарованості або загіпнотизованості , демонструє культурний вплив, який пережив наукове спростування початкової теорії Месмера. Це показує, як мова може фіксувати та зберігати історичні етапи наукового та суспільного розуміння, навіть коли наукова парадигма зазнає фундаментальних змін.  

Початкові теорії Месмера та його дисертація про вплив планет

У 1766 році Месмер опублікував свою докторську дисертацію з латинською назвою “De planetarum influxu in corpus humanum” (Про вплив планет на людське тіло), в якій він обговорював вплив Місяця та планет на людське тіло та хвороби. Його теорія значною мірою ґрунтувалася на теорії припливів Ісаака Ньютона, де Месмер припускав існування певних “припливів” у людському тілі, що могли бути пояснені рухами Сонця та Місяця. Слід зазначити, що існують твердження, що Месмер значною мірою плагіював свою дисертацію з інших робіт, зокрема з “De imperio solis ac lunae in corpora humana et morbius inde oriundis” (1704) Річарда Міда, видатного англійського лікаря та друга Ньютона.  

Месмер, починаючи з Ньютонівської фізики для пояснення впливу планет, прагнув до наукового обґрунтування своїх ідей. Однак його концепція “невидимої природної сили” або “універсальної рідини” та ідея “життя як вільного потоку” значно перегукувалися з романтичною філософією кінця 18 століття. Ця філософія протиставлялася механістичному світогляду, який розглядав всесвіт як величезну машину, і натомість наголошувала на “сутності речей”, “динаміці” та “внутрішніх силах”. Це вказує на те, що Месмер не був просто “шарлатаном”, як його часто називали, а радше фігурою, яка намагалася інтегрувати нові наукові ідеї з панівними філософськими та медичними уявленнями того часу. Його робота відображає перехідний період в історії науки та медицини, коли чітке розмежування між фізичним, метафізичним та психологічним ще не було встановлено, і пошук “універсальних” пояснень був поширеним явищем.  

Теоретичні Основи та Практики Месмеризму

Месмерізм базувався на унікальній теорії та комплексі практичних методів, розроблених Францом Антоном Месмером для відновлення здоров’я пацієнтів. Ці практики еволюціонували від індивідуальних сеансів до колективних, адаптуючись до зростаючого попиту на його лікування.

Концепція “тваринного магнетизму” як універсальної життєвої сили та причини хвороб

Месмер розумів здоров’я як вільний потік життєвого процесу через тисячі каналів у тілі людини. Відповідно до його теорії, хвороби були спричинені перешкодами цьому потоку. Подолання цих перешкод і відновлення вільного потоку мало викликати “кризи”, які, як вважалося, відновлювали здоров’я. Месмер вірив, що він сам може передавати “тваринний магнетизм”, який накопичувався в його роботі, пацієнтам, діючи як “провідник” цієї універсальної рідини.  

Детальний опис індивідуальних методів лікування (магнітні паси, фізичний контакт)

Для індивідуальних сеансів Месмер застосовував інтенсивний особистий підхід. Він сидів навпроти пацієнта, торкаючись колінами, притискаючи великі пальці пацієнта у своїх руках і фіксовано дивлячись в очі. Потім він виконував так звані “паси”, рухаючи руками від плечей пацієнта вниз по руках. Після цього він притискав пальці до області гіпохондріуму (область нижче діафрагми), іноді тримаючи руки там годинами. Багато пацієнтів повідомляли про дивні відчуття або мали судоми, які Месмер вважав “кризами” і які, як передбачалося, мали призвести до зцілення. Ці індивідуальні сеанси часто завершувалися грою на скляній гармоніці, що додавало сенсорний елемент до терапії.  

Спочатку Месмер експериментував з використанням фізичних магнітів для лікування. Однак він швидко дійшов висновку, що самі магніти не були джерелом зцілення, а він сам був “провідником” накопиченого “тваринного магнетизму”. Цей перехід від зовнішнього об’єкта (магніту) до внутрішньої, особистої “сили” месмериста є ключовим моментом у розвитку його техніки. Він змістив акцент з фізичного інструменту на особистісну взаємодію та, зрештою, на суб’єктивний досвід пацієнта, що стало важливим кроком до розуміння ролі навіювання та психологічних факторів. Такий зсув показує, як Месмер, можливо несвідомо, відходив від суто механістичних пояснень до більш суб’єктивних та інтерактивних методів, що мало значення для подальшого розвитку психології.  

Опис колективних сеансів та використання “бакету”

Через велику кількість пацієнтів, приблизно у 1780 році, Месмер запровадив метод колективного лікування, відомий як “бакет”. “Бакет” був великою дерев’яною посудиною висотою близько півтора фута, розміщеною посередині кімнати, достатньо великою, щоб навколо неї могли сидіти до двадцяти людей. Кришка бакету мала отвори, в які вставлялися залізні прути, зігнуті під прямим кутом назовні, різної висоти, щоб їх можна було прикладати до різних частин тіла пацієнтів. Крім того, мотузка з’єднувала бакет з одним пацієнтом, а від цього пацієнта вона передавалася іншим, об’єднуючи всю групу, що створювало враження передачі “магнітного флюїду”.  

Роль месмериста у провокуванні “криз” для зцілення

Роль месмериста, зокрема самого Месмера, була вирішальною як в індивідуальних, так і в групових умовах. Він вірив, що може передавати рідину певними рухами рук або очей, навіть не торкаючись людини, і ці дії могли викликати або знімати судоми. Його метою було “допомогти або спровокувати зусилля Природи” у відновленні вільного потоку життєвої сили. Наприклад, лікування божевільної людини передбачало викликання нападу божевілля, при цьому магнетизм мав прискорювати такі кризи без небезпеки.  

Концепція “кризи” як необхідного етапу зцілення є парадоксальною з сучасної точки зору, де лікування зазвичай спрямоване на зменшення симптомів. Однак у контексті 18 століття, де медицина часто використовувала агресивні методи, такі як кровопускання, проносні та блювотні засоби , для “очищення” тіла від “перешкод” (наприклад, згідно з гуморальною теорією) , “криза” Месмера могла сприйматися як інтенсивний, прискорений процес “видалення обструкцій”. Це показує, як Месмер, хоча й відходив від ортодоксальних методів, все ж працював у парадигмі, де драматичні фізичні реакції вважалися ознакою ефективності лікування. Це також пояснює, чому пацієнти могли сприймати ці судоми як позитивний знак, оскільки вони відповідали тогочасним уявленням про “очищення” організму та відновлення балансу.  

Суспільне Сприйняття та Популярність Месмеризму

Попри науковий скептицизм, месмеризм здобув надзвичайну популярність у 18-19 століттях, що свідчить про його здатність задовольняти потреби суспільства, які тогочасна ортодоксальна медицина не могла повністю забезпечити.

Аналіз причин широкого поширення та попиту на месмеризм у 18-19 століттях

Месмеризм набув широкого поширення між 1780 та 1850 роками, зберігаючи певний вплив до кінця 19 століття. Попри скептицизм медичної та наукової спільноти, громадськість загалом вітала Месмера, і попит на його лікування був величезним. Він приваблював людей з усіх верств суспільства: від королівських осіб та еліти до селян та робітників. Його популярність пояснювалася тим, що він був “захоплюючим, таємничим і чудово меритократичним” – будь-хто міг месмеризувати, не вимагаючи дорогого навчання чи членства в ексклюзивних професійних організаціях. Месмер також лікував бідних пацієнтів pro bono, що свідчить про його доступність та, можливо, щирі наміри.  

Використання месмеризму в різних соціальних контекстах, включаючи контроль праці

Месмеризм використовувався не лише як лікувальна практика, але й у різних соціальних контекстах. Він застосовувався як дешева форма медицини для бідних. Цікаво, що Чарльз Пуаєн, який запровадив месмеризм у США, просував його як метод управління та дисциплінування праці на бавовняних фабриках Нової Англії та цукрових плантаціях Гваделупи. Раби та “фабричні дівчата” вважалися “більш примітивними, більш контрольованими, більш експлуатованими” і, отже, більш сприйнятливими до месмеризму, що відображало тогочасні соціальні упередження. Це свідчить про те, що сприйняття “сприйнятливості” до месмеризму було глибоко вкорінене в соціальних ієрархіях та упередженнях того часу. Месмеризм, таким чином, не лише відображав існуючі соціальні структури, але й використовувався для їх зміцнення, що є важливим аспектом його соціокультурного впливу. Крім того, месмеризм був пов’язаний з радикальними політичними програмами деяких соціалістичних груп, що підкреслює його потенціал як інструменту соціальних змін.  

Месмеризм як форма розваги та альтернативної медицини

Месмеризм процвітав як псевдонаука та розвага до 1850-х років, перш ніж поступово був поглинений спіритизмом. Месмеричні шоумени гастролювали країною, проводячи демонстрації, що підкреслює його театральний аспект. Його використовували для дослідження паранормальних явищ, таких як ясновидіння та інтуїція, що розвивалися у стані “сомнамбулізму”.  

Месмеризм був частиною ширшого ландшафту альтернативних медичних практик 18 століття. У той час межі між “ортодоксальною” медициною та “шарлатанством” були досить розмитими. Ортодоксальна медицина часто базувалася на гуморальній теорії, використовуючи такі методи, як кровопускання, проносні та блювотні засоби. Водночас існував величезний ринок “квакерських” ліків – таємних засобів з перебільшеними заявами про ефективність, які часто були неперевіреними, марними, а іноді й небезпечними. Ці ліки, які продавалися масово, часто містили ті ж інгредієнти, що й рецепти “регулярних” лікарів, стираючи межу між ними. По суті, багато тогочасних “ліків”, як ортодоксальних, так і альтернативних, значною мірою залежали від природної здатності організму до зцілення або ефекту плацебо. Месмеризм, попри свою наукову дискредитацію, функціонував у цьому середовищі, де громадськість шукала полегшення від поширених хвороб, а медична наука була ще на початковій стадії розвитку.  

Наукове Розслідування та Дискредитація

Попри свою популярність серед громадськості, месмеризм зіткнувся з рішучим опором з боку наукової та медичної спільноти, що зрештою призвело до його офіційної дискредитації.

Реакція медичної та наукової спільноти на месмеризм

Месмерізм, який Месмер спочатку представив як медичну теорію, що пов’язує рухи зірок зі здоров’ям людини у своїй докторській дисертації 1766 року , швидко еволюціонував у метод використання “людського магнетизму” для лікування. Однак його ідеї та методи викликали значне занепокоєння та скептицизм серед медичної спільноти. У 1780 році Месмер звернувся до Паризького медичного факультету з проханням наглядати за випробуванням результатів його лікування, але він наполягав, що випробування має стосуватися лише результатів, а не деталей його методу, які він відмовлявся розкривати. Факультет відхилив цю пропозицію, засудивши одного зі своїх членів, Деслона, який подав петицію від імені Месмера.  

Діяльність Французьких Королівських Комісій 1784 року та їхні висновки

Відмова Паризького медичного факультету викликала певну критику з боку громадськості, і Месмер зрештою звернувся до королеви Марії-Антуанетти. У відповідь, у 1784 році, король Людовик XVI призначив дві окремі та незалежні Французькі Королівські Комісії для розслідування “тваринного магнетизму” та месмеризму. До цих комісій увійшли провідні науковці того часу, зокрема хімік Антуан Лавуазьє, лікар Жозеф-Ігнас Гільотен, астроном Жан Сільвен Баї та американський посол Бенджамін Франклін.  

Комісії не досліджували Месмера безпосередньо, а спостерігали за практикою його учня Деслона. Їхні експерименти були спрямовані не на визначення того, чи працює лікування Месмера, а на те, чи існує нова фізична рідина, яку він постулював. Комісії використовували сліпі випробування, зав’язуючи очі суб’єктам, щоб з’ясувати, чи працює месмеризм, коли суб’єкт не знає про його застосування.  

За результатами своїх розслідувань обидві комісії дійшли висновку, що не було жодних доказів існування “тваринного магнетизму” або “магнітної рідини”. Усі спостережувані ефекти були приписані “уяві” або “навіюванню” пацієнтів. Їхні висновки вважаються першим офіційним спостереженням ефекту плацебо. Хоча комісії не намагалися пояснити фізичні механізми впливу на “уяву”, вони зазначили, що подібні ефекти, викликані нефізичними засобами, не є рідкістю, посилаючись на вплив демагогів або тих, хто заявляє про духовні сили. Це розслідування стало першим прикладом ретельного, контрольованого експерименту в медичному контексті, що мало значні наслідки для розвитку наукової методології.  

Вплив звітів комісій на репутацію Месмера та подальшу еволюцію практики

Звіти комісій серйозно підірвали репутацію Месмера, і його було вигнано з Парижа незабаром після розслідувань. Однак його впливовий учень, Арман-Марі-Жак де Шастене, маркіз де Пюїзегюр, продовжував мати багато послідовників. Дискредитація Месмера не зупинила практику “тваринного магнетизму”, але сприяла її трансформації, змістивши акцент з фізичної рідини на психологічні явища, такі як навіювання та змінені стани свідомості.  

Спадщина Месмеризму та Його Вплив на Сучасну Психологію

Попри наукове спростування, месмеризм залишив значний слід в історії медицини та психології, ставши важливим попередником сучасних концепцій та практик.

Перехід від “тваринного магнетизму” до “гіпнозу”: роль Джеймса Брейда

Сучасний гіпноз бере свій початок від Франца Антона Месмера, але саме шотландський хірург Джеймс Брейд відіграв ключову роль у його науковому оформленні. У 1843 році Брейд запропонував термін “гіпнотизм” для техніки, що походить від “тваринного магнетизму”. Брейд відкинув концепцію Месмера про “тваринний магнетизм” як універсальну рідину, натомість наголосивши на ролі зосередженої уваги та психологічних факторів. Він виявив, що можна відтворити багато явищ месмеризму, просто попросивши суб’єктів фіксувати погляд на об’єкті, що призводить до стану, який він назвав “нервовим сном” або гіпнозом. Брейд довів, що “магнітні паси” були непотрібними і що не було жодної загадкової “рідини”. Він також відкрив автогіпноз, показавши, що будь-хто може гіпнотизувати себе, дивлячись на об’єкт. Його робота змістила акцент з містичного магнетизму Месмера на більш обґрунтоване розуміння змінених станів свідомості. Брейд також помітив схожість між своєю технікою та східними медитативними практиками, що передбачають фіксацію погляду та зосереджену увагу.  

Вплив месмеризму на розвиток психотерапії та розуміння несвідомого

Месмеризм, попри свою контроверсійність, заклав важливу основу для розвитку сучасної гіпнотерапії та терапевтичних практик, пов’язаних зі зміненими станами свідомості. Він кинув виклик існуючим медичним поглядам свого часу та відкрив шляхи для подальшого дослідження того, як свідомість може бути маніпульована для терапевтичних цілей.  

Одним із ключових послідовників Месмера, який зробив значний внесок у розуміння несвідомого, був маркіз де Пюїзегюр. Він виявив, що деякі індивіди впадали в стан трансу, який він назвав “магнітним сном” або “штучним сомнамбулізмом”. У цьому стані пацієнти, хоча й здавалися сплячими, залишалися свідомими, могли спілкуватися та реагувати на навіювання. Пюїзегюр зауважив, що в цьому стані пацієнти були дуже навіюваними, сприймаючи будь-яку фантазію “магнетизера” як реальність. Його детальні записи про практику з пацієнтами, включаючи їхні імена, симптоми та подальшу інформацію, надали унікальне розуміння його процесу та стали основоположним текстом в історії психодинамічного мислення, розкриваючи уявлення про підсвідомий розум.  

Таким чином, месмеризм проклав шлях до наукового усвідомлення підсвідомого розуму та його функцій. Сучасні терапії, такі як гіпнотерапія, використовують ці принципи для доступу до підсвідомого розуму з метою зцілення. Розуміння того, як можуть бути викликані змінені стани, поширилося на різні галузі, такі як нейронаука та психологія, що призвело до інноваційних методів лікування таких станів, як тривога та біль.  

Сучасне сприйняття та історична значимість

Сьогодні слово “месмеризм” зазвичай функціонує як синонім “гіпнозу”. Хоча теорія Месмера про “тваринний магнетизм” була дискредитована, його роботи та практики заклали основу для вивчення впливу розуму на тіло та розвитку психотерапевтичних підходів. Месмерізм, по суті, став каталізатором для подальших наукових досліджень у галузі змінених станів свідомості та навіювання, що зрештою призвело до формування сучасної гіпнотерапії та її інтеграції в клінічну практику.  

Висновок

Дослідження месмеризму та його практик розкриває складну історію, що перетинається з медициною, наукою, філософією та суспільством 18-19 століть. Франц Антон Месмер, попри те, що його початкова теорія “тваринного магнетизму” була науково спростована, виявився фігурою, яка, можливо несвідомо, проклала шлях до глибокого розуміння психологічних явищ.

Його прагнення до наукового обґрунтування, що виявилося у зверненні до Ньютонівської фізики, поєднувалося з елементами романтичної філософії, яка наголошувала на внутрішніх силах та динаміці життя. Цей синтез відображає перехідний період, коли межі між фізичним, метафізичним та психологічним були ще розмитими. Перехід Месмера від використання фізичних магнітів до особистої передачі “магнітного флюїду” демонструє еволюцію його техніки від зовнішнього об’єкта до внутрішнього джерела сили, що підкреслює зростаючу, хоча й не до кінця усвідомлену, роль суб’єктивного досвіду пацієнта та взаємодії з месмеристом.

Концепція “кризи” як необхідного етапу зцілення, хоча й парадоксальна з сучасної точки зору, узгоджувалася з тогочасними медичними парадигмами, які часто передбачали драматичні фізичні реакції для “очищення” організму. Це допомогло месмеризму набути широкої популярності серед громадськості, яка шукала полегшення від хвороб у часи, коли ортодоксальна медицина була ще недостатньо розвиненою.

Популярність месмеризму також виявила соціальні упередження того часу, оскільки його застосування для контролю праці серед маргіналізованих груп, таких як раби та фабричні робітники, свідчить про використання медичних чи псевдонаукових практик для зміцнення існуючих соціальних ієрархій. Водночас, месмеризм існував у ландшафті, де межі між “ортодоксальною” медициною та “шарлатанством” були розмитими, і обидва часто покладалися на ефект плацебо та неперевірені засоби.

Наукове розслідування Французьких Королівських Комісій 1784 року, яке використало перші контрольовані експерименти та сліпі випробування, зрештою дискредитувало теорію “тваринного магнетизму”, приписавши всі ефекти “уяві” пацієнтів. Це стало першим офіційним спостереженням ефекту плацебо, що мало фундаментальне значення для розвитку наукової методології в медицині.

Попри дискредитацію Месмера, його спадщина продовжилася завдяки учням, таким як маркіз де Пюїзегюр, який відкрив “штучний сомнамбулізм” та заклав основи для розуміння несвідомого. Згодом Джеймс Брейд, відкинувши концепцію флюїду, перейменував практику на “гіпнотизм”, зосередившись на ролі зосередженої уваги, чим остаточно відокремив її від містичних пояснень.

Таким чином, месмеризм, хоча й був відкинутий як наукова теорія, виявився каталізатором для розвитку сучасного гіпнозу, психотерапії та розуміння змінених станів свідомості та несвідомого розуму. Його історія слугує яскравим прикладом того, як навіть помилкові наукові гіпотези можуть випадково відкривати шляхи до важливих відкриттів у інших галузях, демонструючи складну взаємодію між науковими пошуками, суспільними потребами та еволюцією людського знання.

Read less